«Досвід роботи іноземних журналістів в Україні під час війни» — Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки МКІП спільно з Київським міжнародним інститутом соціології опублікував аналітичний звіт за результатами опитування іноземних журналістів з 28 країн, які працювали в Україні у 2022 році.
Про це повідомило Міністерство культури та інформаційної політики України.
Опитування проводилося у вересні-грудні 2022 року КМІС серед іноземних журналістів щодо їх досвіду комунікації з представниками влади в Україні, а також щодо проблем, з якими вони зіштовхуються під час роботи в Україні в умовах повномасштабної війни.
Всього методом глибинних інтервʼю було опитано 55 іноземних журналістів з 28 країн (серед усіх представників медіасфери 48% було саме журналістів, 45% репортерів/кореспондентів та 5 фіксерів).
Найбільше серед тих, хто взяли участь в досліджені було представників зі США (8%), Іспанії та Польщі (по 6%), решта представників (менше 5%) — з різних країн Європи та Великої Сімки», — зазначили у Міністерстві.
Головне зі звіту:
За результатами дослідження досвід комунікації з державними органами представники медіа оцінюють скоріше як позитивний. Однак, серед недоліків виділили: незрозумілий для журналістів процес подання запитів, відсутність переліку чітких офіційних контактів або реакції на запити. Довготривалий процес комунікації та узгоджень створює ситуацію нерівності доступу і ускладнює комунікацію для багатьох журналістів.
Представників іноземних медіа опитали про співпрацю з такими державними органами, як Офіс Президента, Кабінет Міністрів, СБУ, Збройні сили України, Міністерство закордонних справ, Міністерство культури та інформполітики, Національна поліція та Офіс генпрокурора.
Найбільш позитивні оцінки опитуваних отримала комунікація з ЗСУ:
«Легко взяти коментар, відповідають на листи, багато військових говорять англійською (що особливо важливо на місцях), багато інформації (в тому числі англійською) доступно через Твіттер та ТГ-канали. Серед недоліків — важко було отримати доступ до очільників ЗСУ через завантаженість, багато важливої інформації, яка цікавила журналістів, не розголошувалося. Також журналісти вказували на недостатню кількість прес-офіцерів, зокрема необхідність чекати в черзі з ними попрацювати, неможливість зв‘язатися для планування роботи на територіях з поганим зв‘язком тощо».
Найменше співпрацювали з СБУ: «Практично ніхто з опитаних не мав досвіду прямої комунікації з представниками СБУ окрім прес-конференцій. Загальне враження, яке мають медіа професіонали таке, що СБУ є дуже скупим на коментарі та інформацію, але якщо інформація надається, її легко отримати англійською».
У звіті виділили дві основні причини, чому представники медіа не намагалися комунікувати з державними органами.
Першою є бажання фокусуватись у своїх матеріалах на історіях звичайних українців, і залучати міжнародну аудиторію до читання через «людський інтерес», де інформація від державних органів швидше буде сприйматись, як додаткова.
Другою причиною став довгий та малозрозумілий процес комунікації з українськими державними органами, який може вимагати сторонньої допомоги від фіксера чи місцевих контактів.
«Більшість журналістів по ходу роботи активно створювали власну мережу контактів серед місцевого населення, до яких могли потім звертатися з питаннями та по допомогу з пошуком подальших сюжетів. Також журналісти активно спілкувалися з представниками різних державних інституцій на місцях — військовими, прес-офіцерами та місцевими працівниками прокуратури, поліції, ДСНС, місцевими адміністраціями», — додають у звіті.
Співпрацею з українськими фіксерами іноземні журналісти у більшості задоволені. Фіксер — це місцевий найманий координатор, людина, що допомагає ЗМІ з пошуком сюжетів, співрозмовників, логістикою, бюрократичними процедурами, перекладом тощо.
У перші місяці після початку повномасштабного вторгнення проблемою була нестача фіксерів на місцях. Через це журналістам навіть доводилося наймати місцевих людей без досвіду, які знали мову та мали певні контакти, і навчали їх роботі фіксера по ходу.
Другим бар’єром стала вартість послуг фіксерів, коли великі медіа конкурують з гонораром менших ЗМІ.
«Найважчою була ситуація журналістів з неангломовних країн, які погано володіють англійською. Знайти неангломовних фіксерів було набагато важче, тож такі журналісти стикалися із додатковим мовним бар’єром», — зазначають у звіті.
Іноземні ЗМІ поділились темами, що їх цікавили найбільше — це, власне, перебіг подій на фронті, життя цивільних під час війни, економічна ситуація та, зокрема, інформація, пов’язана з країною їхнього походження / роботи — офіційні візити політиків, спільні заяви, допомога, історії громадян даної країни, що перебувають в Україні тощо.
Теми, які комунікують недостатньо:
«Найчастіше респонденти говорили про нестачу інформації про події на фронті — військової статистики, інформації про останній перебіг події тощо. При цьому більшість опитаних вважають таку ситуацію цілком передбачуваною, адже в часи війни подібна інформація є таємницею. Однак, на думку значної частини журналістів, навіть за цих умов, влада могла би оприлюднювати більше інформації. На їхню думку, оприлюднення власних втрат та визнання помилок підвищило би рівень довіри до неї».
В іноземних журналістів також запитали про загальнонаціональний марафон «Єдині новини». 58 % вказали, що не знають про телемарафон.
«Серед тих працівників ЗМІ, які були знайомі з проєктом інформаційного телемарафону «Єдині новини», лише одиниці дивилися його більш-менш регулярно і жоден не зазначив, що використовував його як джерело інформації для професійних цілей».
Підсумком звіту стали рекомендації для покращення комунікації з боку української влади з міжнародною аудиторією та медіа:
➡️ Створити «єдине вікно» для звернень від іноземних медіа — визначити з боку держави орган, який буде постійно, а не ситуативно опікуватись питаннями взаємодії з іноЗМІ.
➡️ Прописати прозору процедуру отримання акредитації преси: чіткі вимоги для журналістів і фрілансерів; причини, з яких можлива втрата акредитації і правила апеляції для її поновлення.
➡️ Зробити акредитацію МО єдиною потрібною для роботи. Заборонити місцевим органам влади та Оперативним командуванням вводити свої акредитації (реєстрації), відмінити діючі.
➡️ Впровадити можливість роботи журналістів безпосередньо в військових підрозділах або в безпосередньому контакті з ними (Embedded journalists). Потенційно це не тільки надасть більшу свободу дій в роботі для журналістів, але й допоможе військовим отримати більший контроль над роботою та безпекою журналістів.
➡️ Створити додаткові ресурси, де була би зібрана корисна інформація для іноземних журналістів із регулярним їх оновленням. Підтримувати майданчики для регулярного обміну думками між журналістами.
З повним аналітичним звітом можна ознайомитись за посиланням ➡ https://drive.google.com/file/d/13BhpZtrX_WIk8iXWqhvzExSGDYwGybpH/view
